В прошлом году мы отдыхали в Крыму в Ласпийской бухте. Решили: это самое лучшее место на всем побережье- вода, прозрачная как слеза, подводный мир - неповторим, горы -изумительны. Иными словами – все диковинно, это мир ярких красок моря, неба, гор…
И на это лето едем в Ласпи, в палаточный городок, нам предоставляют спальники, резиновые коврики, есть место готовить самим или питаться в кафе. Хотите с нами? Мы вас встретим на ж/д вокзале в Симферополе или Севастополе, а потом и проводим. Совершим экскурсии по Крыму. Приглашаем группы учащихся и студентов. Если заинтересовались – звоните.
Тел. 80935583396 Наталья
...мы из военного времени...
«Сколько помню себя в школе, всегда вижу эту женщину такой: энергичной, вежливой, заботливой. Это наша Коченевская Раиса Владимировна, педагог-организатор, основатель и руководитель музея 11 гвардейской Днепропетровской Краснознамённой ордена Богдана Хмельницкого авиационной гимназии № 130…»
Эти слова из книги «…Я юність дідусеву крізь роки пронесу» и написала их Стрижак Алёна.
Сегодня мы хотели рассказать об этой женщине и о музее − они неотделимы. Раиса Владимировна о себе может сказать так: «Я − дитя войны!» родилась в сентябре 1940 года, отец ушел на фронт добровольцем, мать заболела. Каким образом ребёнок оказался у дверей гестапо-неизвестно, но фашисты несколько дней няньчились с маленькой девочкой, пока сторож не забрал её к себе. Сохранился документ, скреплённый немецкой печатью, который удостоверяет, что в марте 1943 года маленькую Раису удочерили. Затем, в 1944 году приёмного отца расстреляли, а вскоре нашлись родственники и Раиса живёт у бабушки. Отец, который после фронта проживал в Тамбове, забрал девочку к себе. Там она закончила 7 классов, затем культ-просвет училище, и в свои 17 лет была заведующей сельским клубом в с.Сычев, что под Мичуринском.
В Днепропетровск к бабушке приехала в 1955 году, здесь и осталась, работая в сш №165 старшей пионервожатой, закончила фил.фак. ДГУ. Была награждена путёвкой в туристический лагерь ЦК Комсомола, где и получила звание инструктора по туризму. С этих пор вся её жизнь связана с Днепропетровском. Много лет работала в областной станции юных туристов, где действовал краеведческий кружок «Поиск».
Юные краеведы со своим руководителем объездили всю страну, собирая военный материал. Это они нашли факты, которые уточняли некоторые обстоятельства подвига и гибели 33 лётчиков в концлагере Дахау в 1944 году, представили богатый материал про нашого земляка, командира черниговских партизан А.Ф.Федорова, собрали много интересных данных о военной биографии командующего 17 ВА В.А.Судца. По инициативе юных краеведов в Днепропетровске на жилмассиве Победа открыто 3 памятных знака. А разве не интересен тот факт, что солдат, который позировал скульптору Евгению Вучетичу для памятника воину-освободителю в Берлине, живёт в Днепропетровске и зовут его Виктор Михайлович Гуназа.
Давно заросли травой и полевими цветами окопы и траншеи. Время и природа старательно маскируют зелёным ковром старые шрамы от снарядов и бомб. Но отголоски войны слышны и сейчас − нет-нет да прозвучит сообщение, что где-то найдены военные трофеи.
По-братски мы делилися с тобою
На трудной дороге войны
Глотком воды, окопом и судьбою…
Мы, живущие, не должны забыть тех, кто воевал, защищая нас живущих! Мы должны помнить «…что каждая пуля на войне летит в серце матери…», а «…пожар войны тушат кровью.» (из архива музея гимназии № 130).
Грамоты, дипломы… За ними стоит нелёгкая судьба этой хрупкой женщины, матери 2 детей и бабушки 2 внуков.(грамота)
Дай Бог ей здоровья!
НВК №131 И «ИНТУР-ДРУЖБА» ВМЕСТЕ!
Уже много лет гимназия №131 сотрудничает с национальным культурно-просветительским центром «Интур-Дружба».
Куда только мы ни ездили: Киев, Карпаты, Крым! А сколько мест посетили в родной Днепропетровщине: в Петриковке мы любовались уникальной Петриковской росписью, в Мелитополе были на древнейших Каменных могилах, по г.Запорожье в селе Васильевка мы посетили замок Попова, в городе Новомосковске мы видели собор, построенный без единого гвоздя, в Царичанке были в местном музее и поднимались на уникальную гору Калитву, в Днепродзержинске были на месте форсирования Днепра и в костеле, в селе Майском видели страусов на ферме, где их разводят, посетили образцовый животноводческий комплекс. Нам, городским жителям, все было в новинку, все интересно. Теперь дети будут знать, как молоко приходит на стол. Остров Хортица – это казацкое место, от которого так и веет тем временем, а ДНЕПРОГЭС – наше героическое прошлое, стахановское движение, часы первых пятилеток и трудовых побед. В Орельско-Днепровском заповеднике мы рассмотрели каждую травинку и цветочек, узнали много нового о нашей родной природе, стали ближе к ней и, я надеюсь, научились беречь ее.
Ни с чем не сравнимый Софиевский парк – завораживающая красота Елисейских полей, фонтанов, гротов, беседок… Отсюда мы привозим открытки, сувениры, диски. В нашем кабинете истории уже создан такой мини-музей.
Мы – это 6-й В класс НВК №131, а я – учитель истории Ярило Алла Николаевна. Мы работаем над проектом «Изучение истории родного края». Собран большой материал – после каждой поездки дети приносят описание увиденного, свои впечатления, рисунки и, конечно, фотографии. Наш постоянный экскурсовод Бабикова Наталья Викторовна – экскурсовод с большим стажем, много лет работает на этом поприще. Воспитала не одну плеяду знающих специалистов и все же, когда мы узнаем , что нашу экскурсию будет вести Наталья Викторовна – рады вдвойне, значит, услышим еще одну завораживающую историю, снова прикоснемся к чему-то прекрасному и неизведанному. Ведь иначе Наталья Викторовна и не может – всю себя она отдает детям, своей работе, которую очень любит.
Когда ученица нашей гимназии Татьяна Корниенко писала свой проект про Кодацкую крепость на областной конкурс к 15-летию независимости Украины, Наталья Викторовна очень помогала ей и материалом и рассказом. Танин проект вошел в 15 лучших проектов Днепропетровщины, а в апреле 2007 года Таня ездила с этим проектом на Международный конкурс в Киеве и заняла там почетное 3 место, получив сертификат.
Вот так экскурсионная работа, изучение истории родного края помогает нам завоевывать такие почетные места!
Национальный культурно просветительский центр «Интур-Дружба»
Б Л А Г О Д А Р И Т
Отрищенко Анастасию и Федорчук Алину - учениц СШ №6 г.Орджоникидзе Днепропетровской области и преподавателя истории Малу Тамару Андреевну, принявших участие во всеукраинской историко-географической экспедиции «История городов и сел Украины», за создание экскурсии по Никопольскому району. Собранный краеведческий материал будет использован для изучения истории Никопольского района учащимися Днепропетровщины и включен в экскурсию по Никопольскому району.
Вдохновенный поэт и
переводчик
( Поздравляем с днем рождения! )
Здесь, в г. Днепродзержинске родился Завгородный Александр Сергеевич-25 января 1940 г. в семье писателя Сергея Александровича Завгороднего. С 1949 г. живет в г. Днепропетровске, где закончил филологический факультет Национального университета, Еще в студенческие годы начал переводить с испанского и французского языков на украинский сказки, баллады. О себе как о поэте заявил в 1968 г. сборником стихов «Радiю людям». Это было сложное время- конец «хрущевской оттепели». В этот же год уехал в Эстонию -изучать эстонский язык и литературу, а заодно и финский. Его переводы уместились в 20 книжках с этих языков: « Эстонские народные сказки», « Финские народные поговорки и пословицы», романы А.Х.Таммсааре, Е.Ветемаа, Я. Кросаа и др. Он дважды становился лауреатом литературной премии Эстонии им. Юхана Смуула.
Лучшего, авторитетного переводчика с эстонской и финской литературы на Украине, кроме Александра Сергеевича, нет. Кроме того, он работает в области лексикографии- создает словарь украинского языка. На Украине принят в Союз писателей, лауреат литературной премии им. М. Рыльского. Сейчас живет и работает в г. Днепропетровске.
***
Десь літає птах мого життя
Я не знаю-високо чи низько,
Може, в сизі падає жита,
Може, над проваллям чорним висне…
***
Вона обвалилася
на мене
ця земля
мов слимак заповзла
на груди
мов астероїд врізалася
в серце
мов шорстке морське
дно
закрила очі і вуха
я жалісливо зітхнув
безнадійно зітхнув
і простерши руки
змирившись обійняв її
цю землю
зараз вона моя
і я нікому її не позичу
і я нікому її не подарую
і я нікому її не віддам
тому що в ній лежить
моя мати.
( с литовского )
***
Двоє серць навіки
покохались,
але розлучили їх
жорстоко.
Порізно два серця
поховали-
поміж ними океан
глибокий.
Диво дивне сталося
на світі-
континенти зрушили
помалу,
і пливли вони
тисячоліття,
мовби один одного
шукали.
Думали-гадали
довго вчені,
не збагнули, як вони
не бились,
але знав лиш
руно співець древній,
чому континенти
ті зустрілись.
( с финского )
ЗОРІ
Ніч надходить,
На ганку стою
і вслухаюсь,
Зірчасті рої мерехтять
у саду
в темряві я стою.
Чуєш, дзеленькнувши,
впала зоря!
Не ступай по траві
босоніж-
повно скалля в моєму
саду.
( с шведського )
***
Тут причаївся гриб
Під кущиком, як зайчик.
Листочок на долоні
Подав мені роси…
Тут краю рідного
Прадавні голоси,
Мого дитинства
Сонячний окрайчик.
***
Не зникніть, вибалки і виярки,
І через безліч-безліч літ.
Там же росте шипшина й глід
І причаїлись милі вигадки.
Там же таке, що й не збагну,
Дорожчає із кожним роком:
І погляд річки вдалину,
І як сорока водить оком.
І сяйво пісні, що бринить
У гілці, джерелі, хмарині…
І як було, так і донині
Не гучно славитиму мить,
Коли уперше зрозумів,
Що кращої землі немає
І що прадавні небокраї
Такі ж прадавні, як і ми.
Нація, яка не шанує свого коріння,
Своїх минулих духовних надбань – нища.
Минуле дає кожному з нас імпульс до життя, до творчості.
Його треба знати, шанувати,
До нього треба постійно звертатися.
І.С. Козловський
З метою виховання учнів на патріотичних традиціях та звичаях українського народу в Середній загальноосвітній школі № 4 Ленінського район
м. Дніпропетровська на достатньому рівні проводиться туристсько – краєзнавча робота.
І гуртків працює в нас багато:
Туристсько – краєзнавчий, карате, бальні танці, футбол.
Ми святкуємо в школі всі свята,
Нам не сумно бувати разом.
Протягом трьох років поспіль в школі працює гурток туристсько – краєзнавчої роботи «Едельвейс». Керівник гуртка - Олександр Михайлович Титаренко, який організовує з командою школи туристські походи з метою збору матеріалів для шкільного Музею декоративно - ужиткового мистецтва та дитячої творчості.
Старанням вчителів та з допомогою дітей
Створили найсправжнісінький музей.
Музей було засновано у 1999 році.
Мета на заняттях та екскурсіях музею: передати молодому поколінню соціальний досвід, багатство духовної культури народу, його національну ментальність, своєрідність світогляду і на цій основі формувати особистісні риси громадян України.
«Відгранити коштовний камінь можна тільки в родині» - сказав академік, директор Інституту українства (в Києві) Кононенко Петро, перебуваючи на Дніпропетровщині. Ці слова можна вважати девізом у нашій роботі, бо вони розкривають філософію родинності, її основні положення. Всі експонати, які тут представленні, збирали і учні, і батьки, і вчителі. Вивчаючи побут українського народу, ми наочно бачимо предмети якими користувалися колись наші предки. Це дає змогу яскравіше уявити собі життя у далекому минулому: оці горщики, глечики, тарілки, які ми встигли зібрати, зроблені з опаленої гончарної глини. Це стародавнє ремесло, яке виникло щ в епоху неоліту.
Декоративно – прикладне мистецтво дозволяє розкривати духовні цінності виробів народних майстрів, формувати естетичний смак учнів, формувати та розвивати трудові навички, проводити підготовку до вибору професії. Прикладні мистецтва дають змогу розвивати фантазію та інтуїцію, відчувати себе творцем при виконанні різноманітних виробів, виразити своє ставлення до навколишнього світу.
За цей час було відремонтовано приміщення, придбано нові меблі: стелажі та стіл. Зроблені підставки для костюмів. Весь час фонд музею поповнюється новими експонатами. Є така традиція в школі: з року в рік проводити у вересні свято «Світлиці», на якому учні, вчителі і навіть батьки дарують у музей дуже цікаві
Музей збирає не тільки роботи майстрів, а й роботи дітей з вишивки, в’язання, розпису, писанкарства та інші види праці. Учні з задоволенням дарують свої кращі роботи, вивчають предмети побуту минулого саме на заняттях та екскурсіях в музеї. Вони вже з молодших класів знають, що кожна культурна людина повинна оволодіти мінімум культурних цінностей свого народу. Тому в музеї учні мають можливість зазирнути до глибокої давнини, де є витоки народного мистецтва, дізнаються чимало про побут, звичаї та традиції українського народу. Відродження України неможливе без пробудження національної свідомості молодого покоління.
За три роки співпраці з Національним культурно – просвітницьким центром
«Інтер – Дружба» школа взяла участь організації та проведенні екскурсій по місту Київ (на Різдвяні свята - 2005 р.); по історичним та бойовим місцям
м. Дніпропетровська (2006 рік); по місту Львів – Різдвяні свята – 2007 рік;
по місту Запоріжжя (Хортиця – одне із див України – 2007 рік), а також в село Петриківка (весна 2007 року);
А вдячні діти писали відгуки – враження від екскурсій, ось наприклад,
«Де колишуться віти
закоханих мрій,
Як тебе не любити,
Києве мій...”
Подорож до Києва
Під час зимових канікул ми з друзями поїхали до Києва . Коли ми вийшли з центрального виходу Київського вокзалу все було якось несподівано... Зимовий краєвид, надзвичайно привабливі будівлі та архітектурні споруди захопили мене. Пухнастий сніг ніжно падав на землю. Я чомусь одразу зрозумів, що я потрапив до сивого граду старого Кия , златоглавого білостінного велетня - Києва. Спустившись у багатолюдне метро (у годину пік), ми сіли в електричку і приїхали до однієї із станцій Києва, глибиною 96 метрів . Піднявшись, ми побачили пам’ятник воїнам-захисникам міста Києва „Київську гармату”.
Метою нашої подорожі було побачити архітектурні споруди часу Київської Русі , а саме , Києво - Печерську Лавру. Її ворота надзвичай
ні . Старі люди говорять, якщо людина пройде крізь них, то Бог простить половину її гріхів. Низько схиливши голову, ми пройшли крізь них, а перед нами височів
золотоверхий Успенський собор та Дзвіниця. На алеї ростуть каштани дерева - символи міста Києва, а коло них гулькотіли голуби . Привернув мою увагу пам’ятник руїн старого Успенського собору, які були зроблені із цегли та білої глини.
У Візантійському соборі ми купили справжні медові свічки, аромат яких проникав у кожні куточки собору, і моє тіло. Перехопило дух, коли ми побачили Лавру з самої високої точки Києва. Яка широчінь! Який величезний простір. Неподалік від Печер привернув увагу пам’ятник „Залізної леді” з двадцятиметровим мечем у руках. (Архітектори хотіли його зробити довшим, але ”Залізна леді” його тоді б не втримала). Ліворуч, на рівнинах, Дніпро звивалося трьома закрутами і ховалося за вишгородським крутим виступом гори десь у сизі далечі. Вода лиснилась сріблистим білим одлиском од неба , неначе чиясь рука кинула біло - срібну стрічку.
Підпаливши свічки, ми спустились до Печер. Тихо йдучи один за одним, наші серця наповнювалися вічністю історичних постатей, мумії яких ми бачили. Серед них була і мумія Іллі Муромця.
Наступним кроком подорожі було відвідування Палацу України, в якому ми переглянули Новорічну виставу. Щасливі ми відправилися на Майдан незалежності, на якому вирувало життя біля 35 - метрової ялинки, за яким споглядала з неба „Галина на шарі”.
Це була надзвичайна подорож. Яка залишиться назавжди у моїй пам’яті.
9 клас. Шевченко В’ячеслав, СЗШ № 4
Протягом трьох років на базі школи представники Центру проводять уроки – екскурсії на теми: «Родовідне дерево», «Бабусина скриня» ....., за що ми вдячні Наталії Вікторівні, за цікаві уроки - лекції.
19.12.2007 р.
З повагою, Смирнова Інна Аліківна,
заступник директора з виховної роботи СЗШ № 4
Ленінського району
м. Дніпропетровська
|
